Цікаві факти. Інформація. Поради Свіжі новини України. Цікаві статі. Стрічка новин
«Мінськ» мертвий. Мінський процес зайшов у глухий кут. Нормандський формат себе дискредитував. Такі коментарі найбільш часто з’являються у ЗМІ, якщо у потоці новин про терористичні акти хто-небудь випадково згадує про Україну. Для перспективи більш ефективних переговорів багато західні та українські коментатори закликають до закінчення мінського процесу або повернення до так званого женевського формату, який був розширений на рахунок Сполучених Штатів. Але оголосити мінський процес мертвим хоче, в першу чергу, Москва. В цьому принадність російської пропаганди — переконати нас, що для України чи для нас погано те, що насправді невигідно для Кремля.
Засідання Тристоронньої контактної групи тривалі, стомлюючі і не мають ясних результатів. Бої у Східній Україні не припиняються, постійно вмирають люди, а так звані мінські домовленості не виконує жодна з сторін. Одна — тому, що не хоче, а друга — тому, що не може. Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод від лютого 2015 року, як і протокол від вересня 2014, був написаний так, що кожна з сторін може інтерпретувати його по-своєму, і ясно в ньому не визначено навіть послідовність виконання окремих пунктів. Тому Росія і Україна до нескінченності можуть сперечатися про те, що повинно бути виконано в першу чергу, а що — у другу.
І все одно мінський процес функціонує, адже він поставив завдання, за невиконання яких накладені санкції. Санкції проти Росії. Вони, нехай і опосередковано, пов’язані з виконанням мінських домовленостей і теоретично повинні продовжуватися до тих пір, доки Кремль не виконає свої зобов’язання. Подібним інструментом не може похвалитися, наприклад, Будапештський меморандум, який був покликаний захистити Україну і гарантувати їй територіальну цілісність, і який, на відміну від мінських домовленостей, підписали лідери США, Великобританії та Росії. Мінський процес не потрібно ховати — потрібно створити для нього алгоритм, щоб було зрозуміло — хто, що і коли повинен робити. А в разі порушення правил санкції повинні посилюватися, а не скасовуватись.
Завдання контрактної групи — виконати брудну роботу
У мінському процесі, а під ним потрібно розуміти як нормандський формат (лідери Франції, Німеччини, Росії та України), так і Тричленну контактну групу (Україна, Росія, ОБСЄ), немає повної ясності, але його слід розглядати в контексті неоголошеної і заперечуваного війни. Російсько-української «криптовойны», в якій агресор відмовляється визнати свою роль і прикривається самопроголошеними республіками, які сам створив, і які сам не визнав.
Але, навіть незважаючи на значні зусилля всіх сторін не називати агресора своїм ім’ям, санкції націлені саме на нього. Завдання Тристоронньої контактної групи, яка регулярно засідає в Мінську, — зробити брудну роботу, включаючи контакт з представниками так званих Донецької та Луганської народних республік або ж окремих районів Донецької та Луганської областей (скорочено ОРДЛО — цей термін використовується у мінських домовленості). Їх представники хоч і присутні на переговорах, але не є визнаним четвертим суб’єктом групи. Оскільки вести переговори з представниками цих невизнаних республік одночасно означало б їхню легітимацію, українську делегацію в основному входять колишні політики і представники неурядових організацій. А роль координатора і одночасно посередника грає ОБСЄ. Ймовірно для того, щоб не траплялося надто гострих конфліктів під час переговорів обидві сторони звертаються до представників ОБСЄ, а не один до одного.
Тристороння контактна група має чотири підгрупи: гуманітарну, політичну безпеки і соціально-економічну – і в її завдання не входять політичні рішення. Для подібних питань у її членів немає мандата. Ця група займається не концепцією мінських домовленостей, а тільки їх виконанням. Кожна із сторін вносить свої пропозиції та вимоги, вислуховує то ж від іншої сторони і передає інформацію далі. У Мінську займаються, в першу чергу, практичними аспектами: як забезпечити обмін полоненими, як відновити постачання вугілля з окупованої території у неоккупированную частина України, як вирішити питання з оплатою поставок води з неокупованої території в окуповану. Політична підгрупа обговорює і зміни в українській конституції, вибори, які, згідно з мінським домовленостями, повинні відбутися на окупованій території, але закон, яких буде їх регулювати, будуть писати і приймати не в Мінську, а в Києві.
Де камінь спотикання
Найбільшою проблемою у виконанні мінських домовленостей є питання про те, які пункти повинні стати першими. Ті, які повинна виконати Москва, або ті, які повинен реалізувати Київ. Українська логіка каже, що спочатку повинні бути виконані завдання, які стосуються безпеки, і тільки потім можна приступити до тих, які можна назвати політичними.
Тобто спочатку повинні повністю припинитися бої, бути виведені всі іноземні і незаконні збройні формування, військова техніка і наймані бійці з окупованій території України під наглядом ОБСЄ. Україна хоче отримати контроль над своєю частиною українсько-російського кордону, в тому числі, тому вона домагається створення п’ятої робочої групи, яка займалася б тільки питанням контролю над українсько-російським кордоном, і лише після цього приступити до виборів, а після діалогу з законно обраними керівниками Донбасу почати працювати над змінами до конституції.
Але російська логіка каже, що якщо це станеться, їх політичні вимоги ніхто виконувати не буде. Після того як окуповану територію покинуть російські інструктори, зброю і наймані бійці проблема так званих сепаратистських республік вирішилася сама собою. Тому Росія вимагає вустами представників ОРДЛО спочатку провести вибори, найкраще без участі українських політичних партій і без допуску українських ЗМІ на окуповану територію (хоча рік тому вимоги стосувалися змін до конституції, а два роки тому — надання російській мові статусу державної), щоб впровадити продукт своєї агресії (колабораціоністів і політичних маріонеток) в політичне життя України. Для цієї мети Росія гальмує обмін полоненими і домагається прийняття закону, який би гарантував безкарність учасникам подій у ОРДЛО», включаючи тих, які вчинили військові злочини, але Україна від такого відмовляється.
Мінський процес має свою мету і наслідки
Факт в тому, що, навіть незважаючи на порушення перемир’я, велика частина важкого озброєння була відведена від фронтової лінії, а кількість загиблих не порівняти з літа 2014 або взимку 2015 року. Дуже важливу роль відіграє присутність третьої сторони — в даному випадку ОБСЄ, яка присутня на переговорах у Мінську і веде щоденний моніторинг порушення перемир’я на сході України.
Також важливо і те, що тривалі і виснажливі переговори в нормандському форматі надали європейським лідерам унікальну можливість дізнатися агресора. Після подій під Дебальцово, які відбулися вже після підписання Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод від лютого 2015 року, саме європейські лідери, як і Україна, дізналися, яку вагу має слово президента Російської Федерації, і, ймовірно, витягли урок з цього досвіду.
Нехай мінський процес не демонструє високу ефективність, він дав Україні шанс і час залучити союзників і зміцнити свою обороноздатність. Також ми повинні розуміти, що зниження інтенсивності боїв з російської сторони не є доказом наміри закінчити цю війну. Це лише тактичний крок. Росія милитаризирует окуповану територію далі, а її артилерія, бути може, стріляє не так часто, зате точніше. Росія в цій війні не миротворець, а окупант. Вона управляє ескалацією і деэскалацией конфлікту.
Але Москва буде запевняти нас навіть вустами українських або західних політиків і журналістів у тому, що мінський процес неефективний, або що саме Україна не виконує свої зобов’язання. Все тільки для того, щоб ми опустили руки і дали їй достатньо часу для проведення нових тактичних маневрів». Росія розуміє мінський процес не як мирні переговори, а як чергову фазу своєї гібридної війни, комбінуючи зниження ескалації боїв на фронті з намаганням зруйнувати українську внутрішню політику. Якщо в Росії це не вийде, вона може підвищувати інтенсивність боїв або шукати інший формат переговорів з іншими, більш вигідними для неї, правилами. Ми повинні підготуватися до того, що ця війна затягнеться.
Автор — україніст і старший аналітик програми Kremlin Watch аналітичного центру «Європейські цінності».
Lidovky, Чехія