.
Дата 28.07.16

Росії Донбас не потрібен





Днями українські військові взяли в полон пораненого офіцера одного з загонів донбаських сепаратистів, який виявився кадровим старшим лейтенантом російської армії по імені Олексій Седиков, родом з Архангельської області. Це підтверджують і його власні свідчення, і знайдені при ньому документи. Відеозапис допиту Седикова і його розмову з українськими журналістами були показані по декільком українським телеканалам.

Розповідь Олексія Седикова про те, як він потрапив на схід України і його оцінки обстановки і настроїв на території, підконтрольній бойовикам, представляють великий інтерес, каже журналіст, фронтовий кореспондент українського телеканалу «1+1» Андрій Цаплієнко, який був серед тих, з ким полонений росіянин (спочатку назвав себе Олександр) погодився спілкуватися:

— У районі села Троїцьке, Луганська область, в ніч на 11 липня був обстріл наших позицій з боку бойовиків. Обстріл почався десь в 22:20, а в 22:45 спостерігачі помітили трьох озброєних людей, які рухалися до українських позиціях. Їх дочекалися і запропонували їм здатися. Вони відмовилися. Тоді українські військові відкрили вогонь, внаслідок чого всі троє були поранені. Один з них, як з’ясувалося, його звали Натан Цакиров, був смертельно поранений і помер на місці. Другий трохи пізніше помер, отримавши поранення в груди. Олексій Седиков отримав поранення в область стегна, і його вдалося врятувати, і ми змогли поговорити з ним.

— Ви вже довго працюєте в зоні АТО на сході України, при цьому пишете, що це було одне з найскладніших ваших інтерв’ю за весь час. Чому?

— По-перше, коли ти спілкуєшся з військовополоненим, це вкрай важко, знаючи, що ця людина воює проти твоїх товаришів. У мене на фронті дуже багато друзів за роки війни з’явилося. І знати, що цей чоловік міг стріляти в них… Другий момент — цей чоловік поранений, з пораненими спілкуватися також досить складно. По-третє, він з самого початку відмовився від інтерв’ю, кричав: «Я не буду з вами спілкуватися! Мені потрібні тільки російські журналісти! Я хочу бачити консула!» У нього була істерика. Дуже складно було перечекати цю істерику і переконати людину піти на розмову. Ми не можемо спілкуватися з людиною проти її бажання, і коли він перебуває в такому статусі.

Знадобилося, по-перше, його переконати. По-друге, було вкрай складно спілкуватися з ним, розуміючи ступінь зомбированности цієї людини. Він абсолютно не хотів визнавати очевидних речей. Фразу «ви воюєте проти нас» він парирував фразою «а ви воюєте проти нас». І він ніяк не хотів розуміти, що знаходиться на території іншої держави, що він прийшов на територію цієї держави зі зброєю в руках, як окупант і агресор. Десь всередині нього, напевно, Україна — це не окрема країна, а якась територія, яка з волі провидіння якось випадково опинилася самостійною, і її терміново потрібно повернути в лоно — і в стійло.

Тому доводилося з ним говорити акуратно, наводити такі аргументи, з якими він не міг би сперечатися, щоб ця людина трошки зрозумів, що він знаходиться в іншій країні, що він окупант. Мені здається, що в якійсь мірі це вдалося. Плюс у нього певна культурна обмеженість була присутня. Він аргументував свої вчинки так: «Пам’ятаєте фільми «Троя», «Триста спартанців»? Весь його культурний горизонт був обмежений ось такими дитячо-голлівудськими поняттями про добро і зло. Тим не менш, все-таки ми з ним поговорили. Вдалося з’ясувати, що у нього були психологічні проблеми, у зв’язку з розладом в сім’ї. Мабуть, це теж його підштовхнуло до того, щоб поїхати на Донбас.





— В його зізнаннях і оповіданнях про те, що відбувається на землях, захоплених ДНР і ЛНР, щось принципово нове для вас прозвучало?

— Спочатку з ним вдалося поспілкуватися співробітникам Служби безпеки України, на камеру. Частину цього інтерв’ю потрапила в інтернет. Потім він поговорив з нами. І це були як би два абсолютно різних розмови, за настроєм. У першому інтерв’ю він був більш піддатливою, мабуть, розумів ситуацію. Йому потрібна була допомога. Він був готовий подякувати кого завгодно. З нами він був спершу більш агресивний. Інформація, яку він дав у другому інтерв’ю, дещо відрізнялася від попередньої. Але при цьому нам вдалося з’ясувати деякі загальні факти: що на командних посадах у збройних структурах бойовиків складаються російські офіцери. Це він підтвердив і в першому, і в другому інтерв’ю. Що ці люди приїжджають і виїжджають, що це відрядження.

Він підтвердив, що досить велика кількість озброєних людей з «підрозділів збройних сил ДНР і ЛНР» підведені район Дебальцеве. Це, зокрема, ті речі, які нас цікавили. Тому що ми не розуміємо, з чим пов’язана нинішня активізація бойовиків вздовж лінії фронту. Чи це готується наступ, то це чергова розгойдування ситуації — при тому, що Україна дотримується Мінські угоди. Звичайно ж, самі бойовики цього не роблять. Власне, він не зміг нам пояснити причину. Він говорив, що «це не мій рівень, я всього лише старший лейтенант, командир взводу».

— Як ми зрозуміли, він скаржився на те, що сам він отримує гроші, що місцеве населення з того боку фронту дивиться на таких, як він, як на диких звірів. Було відчуття, що цей російський військовослужбовець пішов воювати не просто за гроші, як найманець?

— Я точно знаю, що «місцеві», які виють за ДНР і ЛНР, отримують, на рівні рядового, десь в районі 15 тисяч рублів — і то нерегулярно. Це десь 5 тисяч гривень. Ми цю інформацію отримали від Олексія, та з інших джерел. Крім того, настрої на тій стороні ми теж дуже непогано знаємо. І розуміємо, що, навіть якщо люди на тій стороні ще не стали любити Україну, але вони вже щосили страждають від нескінченного кризи, який викликаний війною. Тому що ціни на тій стороні приблизно в 2 рази вище, ніж на всій іншій Україні. Зарплати, природно, менше, оскільки промисловість в основному не працює. Для багатьох єдиний спосіб заробити — це піти служити в ці незаконні збройні формування і отримувати ось ці жалюгідні 5 тисяч гривень, тобто 15 тисяч рублів.

Специфіка цього регіону в тому, що вони з самого початку хотіли «по-тихому отдрейфовать» до Росії, як Крим, — і в цьому була головна мета всіх цих маніпуляцій, які згодом привели до війни. А цього не вийшло, Росії цей Донбас не потрібен! Це абсолютно депресивний регіон, з величезною кількістю людей, які взяли в руки зброю. Те, що нам розповів Олексій, швидше пов’язано з його особистою проблемою, можливо, сімейної, яка його випхала в Донбас. І він вирішив стати героєм, «звільняти «російський світ» від злісних «укрів». Гроші не були головною для нього причиною.

— Не було відчуття, що цей російський старший лейтенант після всього вважав себе якось відданим російським державою?

— Коли я йому сказав, що за ним йшла ще група в кількості 20 чоловік, він так розхвилювався! Він сказав: «Та ви що?! Ви розумієте, що ви говорите?! Якщо б нас було 20, ситуація б взагалі обернулася по-іншому». А наші спостерігачі з різних пунктів відзначили, що за його групою йшла більш підготовлена група в кількості приблизно 18-20 чоловік. Олексій про це не знав. Це говорить про те, що цих хлопців, ось цю трійку, зупинену на українському опорному пункті, відправили на завдання як смертників, як гарматне м’ясо. Звичайно ж, це була зрада! І він це розуміє. І його злість пов’язана, мені здається, саме з цим — з розумінням того, що їх просто кинули на українські позиції вмирати, відволікати від основного удару. Ту групу, до речі, теж помітили, і їм не дали пройти.

— В настрої та В поведінці цієї людини ви не побачили якусь перспективу завершення конфлікту в Донбасі — що сепаратисти здуваються, що з тієї сторони ніхто не бачить ні сенсу, ні мети?

— Коли хлопців затримали, вони лежали в кущах, стікаючи кров’ю, і просили про допомогу. І їм стали надавати допомогу, дуже професійно. Повірте, я уважно дивився ці кадри, щоб побачити, чи не було яких-то знущання по відношенню до військовополонених. Цього слід було, може бути, чекати. Так ось, українські лікарі дуже коректно виконували свій обов’язок, оскільки перед ними були поранені. При цьому запитували: «Що ви тут робили? Навіщо ви сюди прийшли?» Вони говорили, що вони випадково забрели на українські позиції. А коли їх відвезли в госпіталь, під залишеним ними боєкомплектом була виявлена бомба-«розтяжка», тобто вони встигли поставити розтяжку для того, щоб підірвати цей боєкомплект і нас! І коли їх вже затримали, вони про це не сказали! Це показує, що ніякої жалості і співчуття до українців ці люди не відчувають. Ціль їх була — зробити диверсію. Ну, про що можна говорити? Я думаю, що нічого в свідомості цих людей так радикально, на жаль, не зміниться.

Впевнений, що ці військовополонені, зокрема Олексій, ще зіграють свою роль. Їх показання, мені здається, будуть прийняті до уваги в майбутньому суді щодо злочинів у Донбасі. У тому, що такий суд буде, я навіть не сумніваюся. На тій стороні є наші полонені, дуже багато. З ними поводяться не так, як з Олексієм. І окрему палату не виділяють, а часто просто залишають гнити без медичної допомоги. А ще є українські політв’язні в російських в’язницях. І є велика надія, що цю людину зможуть поміняти на кого-небудь з цих людей, про яких я кажу. Взагалі ще показовий момент — склад цієї групи. Їх було троє, і з цих трьох-у двох були російські документи. Третій був без документів. Я б, звичайно, не хотів екстраполювати процентне співвідношення росіян в цій групі на загальне процентне співвідношення росіян серед бойовиків, але, повірте, їх вистачає.

— Українці, воюючі в Донбасі, сидять безпосередньо в окопах, не роздратовані тим, що таких свідчень того, що відбувається все більше і більше, очевидних для них, але в Києві, в Брюсселі чи де б то не було ще їм уваги не приділяють? Немає якогось смутку?

— Українці в окопах роздратовані, швидше, політикою подвійних стандартів країн ЄС, які декларують свої союзницькі наміри щодо перспектив возз’єднання України, але нічого не роблять для нашої допомоги воюючій країні. Яка, по суті кажучи, захищає європейські ідеали, яка декларує своє прагнення жити за європейськими законами, нормальним, людським, цивілізованим. Роздратування є. Я після говорив з командиром батальйону, який затримував цю диверсійну групу Олексія, і він сказав дуже просту штуку: «Треба, щоб цей чоловік був цілим і неушкодженим, тому що у мене на тій стороні троє полонених. І є шанс, що, завдяки обміну, вони повернуться». А роздратування з приводу високих політичних матерій в окопах немає. Наші військовослужбовці зараз виконують роль «замка на двері», який не дозволяє зламати цю двері і ввійти злодієві в будинок. Це зараз їх головна функція. У Кремлі, мені здається, вирішили поставити питання руба — чи є Україна, чи ні України. Ну, що ж, ми прийняли ці умови гри! Ми теж розуміємо, що від результатів цієї війни залежить — буде у нас країна чи не буде, — підкреслює український військовий журналіст Андрій Цаплієнко.

За інформацією СБУ, до кінця цього тижня донбаські сепаратисти підтягнули до лінії розмежування два танкових взводи і взвод реактивних систем залпового вогню «Град», що є порушенням Мінських домовленостей. Українська розвідка також повідомляє про прибуття в ДНР з території Російської Федерації залізничних ешелонів з озброєнням і військовою технікою. Як заявив представник України в тристоронньої контактної групи на мінських переговорах по Донбасу Євген Марчук, російських танків на тимчасово окупованих територіях «зараз більше, ніж у Німеччині і великій Британії разом узятих».

Радіо Свобода, США