.
Дата 23.07.16

Польща і Україна: контрпропозицію для регіону





Стала анексія Криму сигналом, що росіяни готові до нової відкритій війні з Заходом? Судячи з усього, вони прагнули заново підтвердити межі своїх сфер впливу. У західному напрямку розширити їх Росія не може із-за існування Європейського союзу і НАТО, однак вона здатні висувати пропозиції, які схилять окремі країни до зближення. Це означає, що інтеграційних ініціатив у регіоні Міжмор’я потрібні нові ідеї, які виступлять контрпропозицією для пропозицій Москви.

Східно-Центральна Європа збереже єдність, якщо вона сформулює загальну мету. Без неї співробітництво в рамках умовного Міжмор’я буде обмежуватися окремими проектами, в яких сходяться інтереси окремих країн. Об’єднання країн регіону Східно-Центральної Європи під назвою Міжмор’я могло б виявитися корисним у дипломатичній діяльності, якщо воно знайде інструментальне застосування. Сліпо вірити в силу спілок з об’єднаних зверху держав — значить ігнорувати існуючі між ними розбіжності, які породжують обмеження.

Польська концепція Міжмор’я, сформульована в міжвоєнне двадцятиріччя, носила антиросійський характер. Взаємодія країн Східно-Центральної Європи було покликане розрізати по «національним швах» загального ворога: радянську Росію. Зараз, хоча загроза зі Сходу повертається, у столицях країн Міжмор’я її сприймають по-різному. Якщо Радянська Росія в 1920-30-ті роки мало що могла запропонувати економік Центральної Європи, то сучасна Російська Федерація залучає їх дешевою сировиною і вигідними інфраструктурними проектами. Зміцнюючи бізнес-зв’язки, Москва обмежує поле для спрямованої проти неї політичної діяльності. Польща, країни Балтії, Україна, які налаштовані до Кремля критично, досі не були здатні запропонувати свою альтернативу. Анексія Криму і агресія проти України із застосуванням російських сил, а також подальша стратегія європейських санкцій і кроки НАТО, взяли остаточну форму на саміті у Варшаві, повернули країни регіону на рейки політики покарання Росії за її протиправні і небезпечні дії. Це, однак, не означає, що систематична робота російської дипломатії з її бізнес-пропозиціями столиць регіону, не зможе зруйнувати існуючу солідарність.





У Східно-Центральній Європі існує два табори: держави, які критикують Росію за її дії на Україні страху або під чужим впливом, а також ті, хто бачать у цій критиці втілення власних або регіональних інтересів. Поглиблене співробітництво країн регіону буде можливим, якщо інтереси стануть спільними. І тут два шляхи. Ми разом можемо відмовитися від критики Росії, зробивши вибір на користь вигод, які випливають з економічного співробітництва з нею, або визнати, що Москва є небезпека, і зайнятися спільними проектами, щоб відвести загрозу. Пропозиції, найяскравішим прикладом яких виступає газопровід «Північний потік—2», покликані схилити країни регіону обрати перший шлях. Контрпропозиції, такі, як Норвезький коридор, газовий хаб на кордоні Польщі та України, інтеграція газових і енергетичних ринків, а також ширше — розвиток і диверсифікація енергетичного сектора ЄС, наприклад, з використанням нафтопроводу Одеса—Броди—Гданськ, схиляють обрати другий шлях.

Саме їм слід йти дипломатам Східно-Центральної Європи.

Спроби активізувати внутрішню інтеграцію за допомогою спільних проектів, покликаних знизити залежність від Росії, вже робляться. Здобуває конкретну форму співробітництво навколо Норвезького коридору, нових газопроводів і перемичок в регіоні. Водночас складається враження, що частина російських пропозицій працює на те, щоб схилити країни регіону відмовитися від співпраці і вибрати односторонню вигоду, прикладом чого служить вищезгаданий проект «Північний потік-2». Двома «щитами» для Польщі та інших країн Східно-Центральної Європи служать у цій сфері Європейський Союз і НАТО, які займають відносно Росії принципову позицію. ЄС захищає наш регіон за допомогою антимонопольних законів, інтеграційних і диверсификационных ініціатив, а Альянс забезпечує безпеку у військовому сенсі. Оскільки російське пропозиція виглядає на перший погляд привабливо, є необхідність сформулювати реальне контрпропозицію. З ним можуть виступити, наприклад, Польща і Україна. Спільне використання газової і нафтової інфраструктури може послужити створення нового коридору поставки сировини, на сторожі якого будуть стояти ЄС і НАТО. При допомозі польського газового терміналу, Норвезького коридору і нафтопорту, а також проекту нафтопроводу Одеса—Броди—Гданськ можна забезпечити реальну диверсифікацію, невід’ємним елементом якої виступають не тільки договори з неросійськими компаніями, але і сировина, що не має російського походження. Інфраструктура для транспортування і зберігання сировини в Україні може послужити для створення спільного газового хаба, який українська сторона пропонує назвати Східно-Європейським. Об’єднана польська і українська інфраструктура стане противагою для німецького ринку, який завдяки «Північному потоку-1», а в майбутньому, можливо, його другій гілці, стане основним каналом розподілу газу з Росії.

Необхідні умови для втілення цих намірів у життя — надійність української сторони та певні інвестиції Польщі. Поляки могли б підключитися до процесу лібералізації українського газового та електроенергетичного секторів. У свою чергу, українці зі своїм науковим потенціалом — до інноваційним програмам у сфері электромобильности або нових вугільних технологій, долучившись таким чином до проекту реіндустріалізації Європи.

Щоб все це стало реальністю, необхідні інструменти, які дозволять окремим компаніям вести співробітництво під контролем обох держав, тематичні групи представників урядів і парламентів повинні проводити регулярні зустрічі, а міжурядові організації — зав’язати інституційне співробітництво.

Доповідь пролунала 20 липня 2016 року, що проходить у Львові Польсько-українське стратегічне форумі, організатором якого виступив Фонд «Центр досліджень Польща—Україна».

Biznes Alert, Польща